руба
РУ́БА, присл.
Вертикально, ребром, на вузький край.
Установили руба зверху пляшки копійку, і корнет вцілив (з мемуарної літ.);
Скеля гордо височить над покрученим гірським шляхом. Цей велетенський камінь – мов поставлена руба біло-сіра, неписана книга віків (Т. Масенко);
* Образно. Дивився Андрій на рудогриве “чудо-юдо”, і все нутро йому підіймалося руба від обурення (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)