рубити

РУБИ́ТИ, рублю́, ру́биш; мн. ру́блять; недок., що.

1. Підшивати, заломивши край (тканини); підрублювати.

– Не жаль мені хустиночки, що її рубила, А жаль мені Василини, що вірно любила (П. Чубинський);

[Принцеса:] Візьміть моє червоне покривало, не день, не два його я шовком шила, а золотом рубила у неволі (Леся Українка).

2. заст. Будувати приміщення з дерева.

Термін “рубити” означав “зводити дерев'яні будівлі” (з наук.-попул. літ.).

Значення в інших словниках

1. рубити — руби́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. рубити — рублю, рубиш; мн. рублять; недок., перех. Підшивати, заломивши край (тканини); підрублювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. рубити — Блю, -биш, недок., муз. Грати важку музику. Ні фіга так пацани рубають! Аж на вулицю чути гуркіт!  Словник сучасного українського сленгу
4. рубити — ПІДРУ́БЛЮВАТИ (шити, підгинаючи край чогось), ПІДШИВА́ТИ, ОБРУ́БЛЮВАТИ, РУБИ́ТИ розм. — Док.: підрубити, підши́ти, обруби́ти. Подолки чоловічої та жіночої сорочок підрублюють рубцями завширшки не більш як 0,5 см (з посібника)...  Словник синонімів української мови
5. рубити — Руби́ти, -блю́, -биш, -блять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. рубити — РУБИ́ТИ, рублю́, ру́биш; мн. ру́блять; недок., перех. Підшивати, заломивши край (тканини); підрублювати. — Не жаль мені хустиночки, що її рубила, А жаль мені Василини, що вірно любила (Чуб.  Словник української мови в 11 томах
7. рубити — Рубити, -блю, -биш гл. Обрублять. Шовком шила, шовком шила, золотом рубила. Мет. 20.  Словник української мови Грінченка