різко
РІ́ЗКО.
Присл. до різки́й 1–5.
Ніч насувається швидко, темна, безмісячна, тільки зорі сяють різко, як буває в холодні вітряні ночі (Леся Українка);
Коли Кузьма Осадчий прорубував свіжу траншею, земля під його бульдозером скреготнула різко, металево (О. Гончар);
Вологе від дощу волосся різко відтіняло бліде обличчя (Григорій Тютюнник);
Його засмагле, з різко окресленими рисами обличчя пом'якшало (С. Журахович);
Буран бив у лице, наче шмагав колючим дротом. Температура різко падала (Л. Дмитерко);
Чоловік, який зайшов тільки-но до кав'ярні, раптом різко повернувся і вийшов (О. Іваненко);
Ольга відповідала коротко, майже різко (В. Собко);
// Не поступово, зразу.
Васьков різко загальмував, машину занесло (Л. Первомайський);
Різко замовкнути.
Словник української мови (СУМ-20)