річище
РІ́ЧИЩЕ, а, с.
1. Найнижча ділянка дна річкової долини, по якій тече або текла вода.
Тільки пройшовши попід залізницею, вода ще з більшим клекотом виривалася знов у бетонне річище і йшла геть з міста (Іван Ле);
Луг, на який вони прийшли, був давній і старий; колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою, по веснах заливалося водою, а коли вода спадала – просихало (Григорій Тютюнник);
* Образно. В'їжджали [дівчина з Григорієм] в Кураву, в тиху глиб між садки та хати, в річище вулиці з берегами сірих тинів (Є. Гуцало);
* У порівн. Тату, рука твоя вірна й тверда, зморшки на ній ніби річища темні й глибокі, сповнені потом в труді (С. Голованівський);
// Великий водяний потік.
Круг столів запанувала різноголоса строката бесіда, яка сторонній людині здається безладним шумом, але в якій є свій зміст і внутрішній зв'язок, як є він поміж десятками струмків, що зливаються в одне річище (С. Журахович);
// Заглиблення в ґрунті, де тече водяний потік.
Вже з гори Клумак бачив виповнене дощами водоймище, гать, річище потоку, дараби, що лежали на сухому (С. Скляренко);
Воли завзятіше захитали рогами .. і швидше пішли, глибоко занурюючи ратиці в піщане річище весняного потоку (З. Тулуб).
2. чого, яке, перен. Шлях або напрямок розвитку, руху чого-небудь.
Достатньо поштовху, достатньо огненного прагнення – і тоді по річищу волі загримить потік нереалізованих мрій та волінь дідів і прадідів (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)