річище

РІ́ЧИЩЕ, а, с.

1. Найнижча ділянка дна річкової долини, по якій тече або текла вода.

Тільки пройшовши попід залізницею, вода ще з більшим клекотом виривалася знов у бетонне річище і йшла геть з міста (Іван Ле);

Луг, на який вони прийшли, був давній і старий; колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою, по веснах заливалося водою, а коли вода спадала – просихало (Григорій Тютюнник);

* Образно. В'їжджали [дівчина з Григорієм] в Кураву, в тиху глиб між садки та хати, в річище вулиці з берегами сірих тинів (Є. Гуцало);

* У порівн. Тату, рука твоя вірна й тверда, зморшки на ній ніби річища темні й глибокі, сповнені потом в труді (С. Голованівський);

// Великий водяний потік.

Круг столів запанувала різноголоса строката бесіда, яка сторонній людині здається безладним шумом, але в якій є свій зміст і внутрішній зв'язок, як є він поміж десятками струмків, що зливаються в одне річище (С. Журахович);

// Заглиблення в ґрунті, де тече водяний потік.

Вже з гори Клумак бачив виповнене дощами водоймище, гать, річище потоку, дараби, що лежали на сухому (С. Скляренко);

Воли завзятіше захитали рогами .. і швидше пішли, глибоко занурюючи ратиці в піщане річище весняного потоку (З. Тулуб).

2. чого, яке, перен. Шлях або напрямок розвитку, руху чого-небудь.

Достатньо поштовху, достатньо огненного прагнення – і тоді по річищу волі загримить потік нереалізованих мрій та волінь дідів і прадідів (О. Бердник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. річище — рі́чище іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. річище — (ріки) ложе, корито; (життя) П. напрям|ок|, курс, дорога; п! ФАРВАТЕР Словник синонімів Караванського
  3. річище — див. низовина Словник синонімів Вусика
  4. річище — -а, с. 1》 Найнижча ділянка дна річкової долини, по якій тече або текла вода. || Великий водяний потік. || Заглиблення у ґрунті, де тече водяний потік. 2》 перен., чого, який. Шлях або напрямок розвитку, руху чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. річище — РІ́ЧИЩЕ (заглиблення, яким тече річка, струмок), РУСЛО́, ЛО́ЖЕ, ПІДЛО́ЖЖЯ розм., КОРИ́ТО розм.; ТА́ЛЬВЕГ (перев. старе). Глибинні води потекли річищем, яке вивело їх до моря (М. Словник синонімів української мови
  6. річище — Рі́чище, -ща, -щу; -чища, -чищ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. річище — РІ́ЧИ́ЩЕ, а, с. 1. Найнижча ділянка дна річкової долини, по якій тече або текла вода. Тільки пройшовши попід залізницею, вода ще з більшим клекотом виривалася знов у бетонне річище і йшла геть з міста (Ле, Міжгір’я, 1953, 41); Луг... Словник української мови в 11 томах
  8. річище — Річище, -ща с. Русло, прежнее русло рѣки. Черк. у. КС. 1885. XI. 538. Словник української мови Грінченка