річище

РІ́ЧИ́ЩЕ, а, с.

1. Найнижча ділянка дна річкової долини, по якій тече або текла вода.

Тільки пройшовши попід залізницею, вода ще з більшим клекотом виривалася знов у бетонне річище і йшла геть з міста (Ле, Міжгір’я, 1953, 41);

Луг, на який вони прийшли, був давній і старий; колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою, по веснах заливалося водою, а коли вода спадала — просихало (Тют., Вир, 1964, 229);

*Образно. В’їжджали [дівчина з Григорієм] в Кураву, в тиху глиб між садки та хати, в річище вулиці з берегами сірих тинів (Гуц., Скупана.., 1965, 21);

*У порівн. Тату, рука твоя вірна й тверда, зморшки на ній ніби річища темні й глибокі, сповнені потом в труді (Голов., Поезії, 1955, 10);

// Великий водяний потік.

Круг столів запанувала різноголоса строката бесіда, яка сторонній людині здається безладним шумом, але в якій є свій зміст і внутрішній зв’язок, як є він поміж десятками струмків, що зливаються в одне річище (Жур., До них іде.., 1952, 149);

// Заглиблення у грунті, де тече водяний потік.

Вже з гори Клумак бачив виповнене дощами водоймище, гать, річище потоку, дараби, що лежали на сухому (Скл., Карпати, II, 1954, 302);

Воли завзятіше захитали рогами.. і швидше пішли, глибоко занурюючи ратиці в піщане річище весняного потоку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 387).

2. перен., чого, який. Шлях або напрямок розвитку, руху чого-небудь.

Наша література, наше мистецтво течуть вірним річищем і дадуть вицвіти нечуваної сили й краси (Рильський, IX, 1962, 168);

Громовий залп «Аврори» провістив початок нової ери в історії людства — ери соціалізму. З того історичного часу новим річищем пішло життя (Мист., 5, 1957, 31).