самовтіха

САМОВТІ́ХА, и, ж.

1. Не приховуване почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення.

Ганебне те, коли безсила лютість душить невільника, що сам себе запродав у неволю, а мусить цілувати руку панові своєму, хоч ладен був би гризти її; ще ганебніша тупа самовтіха рабовласника, що чваниться скарбами, здобутими з чужої поневоленої праці (Леся Українка).

2. Втішання, заспокоєння самого себе.

Він сказав, що не надав ніякого значення її вчинку. То була облуда юності, самовтіха, самообман (С. Голованівський).

Значення в інших словниках

1. самовтіха — самовті́ха іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. самовтіха — -и, ж. 1》 Неприховане почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення. 2》 Втішання, заспокоєння самого себе.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. самовтіха — САМОВТІ́ХА, и, ж. 1. Не приховуване почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення. Ганебне те, коли безсила лютість душить невільника, що сам себе запродав у неволю, а мусить цілувати руку панові своєму, хоч ладен був би гризти її...  Словник української мови в 11 томах