самодостатній
САМОДОСТА́ТНІЙ, я, є.
Який має цінність сам по собі; який має цілком самостійне значення.
Художні засоби, підпорядковані певному ідейному задумові, перестають грати самодостатню роль (з наук. літ.);
Іноді, захопившись певним явищем у літературному процесі, критика розглядає його як самодостатнє, забуває, що воно пов'язане з багатьма іншими (з газ.);
Артист – самодостатня величина на сцені, дуже яскрава у своїх проявах (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)