самодостатній
САМОДОСТА́ТНІЙ, я, є. Який має цінність сам по собі; який має цілком самостійне значення.
Художні засоби, підпорядковані певному ідейному задумові, перестають грати самодостатню роль (Рад. літ-во, 5, 1964, 55);
Іноді, захопившись певним явищем у літературному процесі, критика розглядає його як самодостатнє, забуває, що воно пов’язане з багатьма іншими (Літ. Укр., 13.ХІІ 1968, 2).
Словник української мови (СУМ-11)