самозречення
САМОЗРЕ́ЧЕННЯ, я, с.
1. Зречення, добровільна відмова від особистих благ в ім'я кого-, чого-небудь.
З радістю, з повним самозреченням віддав він себе справі, цілком підкоривши свою волю залізній волі правителя (О. Гончар);
– Щасливі ви з Лідою, – позаздрив Андрій. – А я гадаю, – теоретизував хлопець за прикладом Дениса, – що кохання – це самозречення (Л. Дмитерко).
2. Офіційний документ про відмову від своїх прав.
Отаман нежданно для всіх порвав своє самозречення, бо краще мати хоча б готельну державність, аніж ніякої (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)