самозречення
САМОЗРЕ́ЧЕННЯ, я, с.
1. Зречення, добровільна відмова від особистих благ в ім’я кого-, чого-небудь.
З радістю, з повним самозреченням віддав він себе справі, цілком підкоривши свою волю залізній волі правителя (Гончар, Таврія.., 1957, 574);
— Щасливі ви з Лідою,— позаздрив Андрій. — А я гадаю,— теоретизував хлопець за прикладом Дениса,— що кохання — це самозречення (Дмит., Наречена, 1959, 184).
2. Офіційний документ про відмову від своїх прав.
Отаман нежданно для всіх порвав своє самозречення, бо краще мати хоча б готельну державність, аніж ніякої (Стельмах, II, 1962, 243).
Словник української мови (СУМ-11)