самолюб
САМОЛЮ́Б, а, ч.
Людина егоїстичної вдачі; себелюб.
Самолюб всякому не люб (прислів'я);
В бесіді вони [ліберали] часто люблять широкі, розмашні фрази, грімкі слова, – а на ділі вони крайні матеріалісти, консерватисти та самолюби (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)