самолюб
САМОЛЮ́Б, а, ч. Людина егоїстичної вдачі; себелюб.
Самолюб всякому не люб (Укр.. присл.., 1963, 131);
В бесіді вони [ліберали] часто люблять широкі, розмашні фрази, грімкі слова,— а на ділі вони крайні матеріалісти, консерватисти та самолюби (Фр., XVI, 1955, 29).
Словник української мови (СУМ-11)