самолюбство
САМОЛЮ́БСТВО, а, с.
Почуття власної гідності, звичайно загострене підвищеною чутливістю до думки про себе оточення.
– Заздрість тільки й самолюбство До гризні людей призводить (Леся Українка);
Батько вразив її страшенне самолюбство, неначе шкрябнув нігтем по виразці (І. Нечуй-Левицький);
Діти чутливі. І вразливі. Їх треба розуміти, оберігати їхню гордість, самолюбство (П. Дорошко);
Піп не сів. Ображене самолюбство підбурювало його залишити князя і піти геть (Іван Ле);
Його радував сам лист, приємно лоскотало самолюбство зізнання вродливої жінки (П. Панч);
// кого, яке. Почуття власної гідності, зумовлене усвідомленням важливості свого фаху, роду занять і т. ін.
Крім завидної майстерності, є у Миколи Лозенка і справжня гордість, самолюбство трудової людини (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)