самолюбство
САМОЛЮ́БСТВО, а, с. Почуття власної гідності, звичайно загострене підвищеною чутливістю до думки про себе оточення.
— Заздрість тільки й самолюбство До гризні людей призводить (Л. Укр., IV, 1954, 153);
Батько вразив її страшенне самолюбство, неначе шкрябнув нігтем по виразці (Н.-Лев., IV, 1956, 248);
Діти чутливі. І вразливі. Їх треба розуміти, оберігати їхню гордість, самолюбство (Дор., Не повтори.., 1968, 113);
Піп не сів. Ображене самолюбство підбурювало його залишити князя і піти геть (Ле, Наливайко, 1957, 122);
Його радував сам лист, приємно лоскотало самолюбство зізнання вродливої жінки (Панч, На калин. мості, 1965, 161);
// кого, яке. Почуття власної гідності, зумовлене усвідомленням важливості свого фаху, роду занять і т. ін.
Крім завидної майстерності, є у Миколи Лозенка і справжня гордість, самолюбство трудової людини (Рад. Укр., 4.VIІІ 1961, 3).
◊ Ті́шити самолю́бство див. ті́шити.
Словник української мови (СУМ-11)