самоук

САМОУ́К, а, ч.

1. Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника.

В листах надсилають мені й ноти, написані обдарованими самоуками (П. Тичина);

Він [Т. Г. Шевченко] був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим (із журн.).

2. у знач. присл. самоу́ком. Самостійно, без систематичного навчання, без керівництва.

Церковнопарафіяльна школа, що її закінчив колись з похвалою, в рахунок не йде, а всього іншого, геть аж до тонкощів подвійної італійської бухгалтерії, дійшов самотужки, самоуком (Б. Антоненко-Давидович).

Значення в інших словниках

1. самоук — самоу́к іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. самоук — див. ОСВІЧЕНИЙ; як ім. самовчений.  Словник синонімів Караванського
3. самоук — див. умілий  Словник синонімів Вусика
4. самоук — -а, ч. 1》 Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника. 2》 у знач. присл. самоуком. Самостійно, без систематичного навчання, без керівництва.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. самоук — САМОУ́К (той, хто навчився чому-небудь самостійно), САМОУ́ЧКА розм. Пензлі самоуків малювали і реальний світ і уявний, декоративна пишнота знаходила місце поряд з гарним смаком (В. Логвиненко); Скульптор-самоучка.  Словник синонімів української мови
6. самоук — САМОУ́К, а, ч. 1. Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника. Самоук.. Федотов.. став основоположником критичного реалізму в російському живописі (Рад. Укр.  Словник української мови в 11 томах
7. самоук — Самоук, -ка м. Самоучка. Желех.  Словник української мови Грінченка