свистати
СВИСТА́ТИ, свищу́, сви́щеш, недок.
1. Те саме, що свисті́ти 1–4.
Опришок біг із лісу й свистав (Г. Хоткевич);
Інспектор безперестану і безрезультатно свистав у поліцейський свисток (Ю. Смолич);
Під гнівні ворожі покрики ясенівців, під їх погрози почав тікати опришок Марусяк.., а йому услід свистали, тюкали (Г. Хоткевич);
Під оборогом хропів дяк Антін та свистав затабаченим носом (П. Козланюк);
Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усміхалось (П. Куліш);
Вузенькі вулички роїлися робітничим людом, по кошарах фурчали млинки, парові машини свистали (С. Ковалів);
Кулі свистали над головами втікачів, але Іванові було не до куль (М. Коцюбинський);
Над їхніми головами свище батіг, і вони розбігаються, як сполохані горобчики (Григорій Тютюнник);
Навколо вітер свище, і в небі хмари злі... (В. Сосюра);
[Мати:] Давай серпа, як кажуть! .. (Вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом) (Леся Українка).
2. що. Те саме, що свисті́ти 5.
Богиня з радіщ [радощів] танцювала, А Зевс метелицю свистав (І. Котляревський);
Попробував [Євгеній] навіть тихенько свистати якусь арію (І. Франко).
3. Свистом кликати, запрошувати.
Кличе віла і гукає, й свище... (Леся Українка);
Як побільшають індичата, .. то вона почне на їх гукати, свистати (Панас Мирний).
4. розм. Бити, текти сильним струменем (про рідину).
Камінь під ногами ще перед хвилею був сухий, а тепер свище через нього вода (Г. Хоткевич).
◇ (1) Ві́тер сви́ще по кише́нях (д) див. ві́тер.
Словник української мови (СУМ-20)