святити
СВЯТИ́ТИ, свячу́, свя́тиш, недок., кого, що, церк.
1. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чомусь святості; освячувати.
Чайченкова мати купила хату у Любчиках, святила ту хату (Марко Вовчок);
Почали ченці молебень правити, потім колодязь святити (З. Тулуб);
До великодніх свят було сіро, холодно, першого (паски святили) зеленіло, весело, тепло (М. Хвильовий);
* Образно. За ниву, що святив наш чесний піт, За серцем нашим живлені заводи, За пісню й книгу, як за сонця світ, За ясні зорі і за тихі води – На прю ми стали проти царства тьми (М. Рильський).
2. Висвячувати кого-небудь у духовний сан.
Словник української мови (СУМ-20)