святитися
СВЯТИ́ТИСЯ, свя́титься, недок.
1. заст. Бути шанованим як святиня.
Я дивуюся на персів, Що корова в них святиться (А. Кримський);
Тільки тобою білий святиться світ (В. Стус);
Святиться на любов в моїм малім імені – Не поруюную і не попалю (М. Вінграновський).
2. церк. Висвячуватися в духовний сан.
– Він либонь на попа учився, та не схотів святитись у попи (Панас Мирний);
Як святився ще на диякона та був у печерах (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)