святити

СВЯТИ́ТИ, свячу́, свя́тиш, недок., перех., церк.

1. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чомусь святості; освячувати.

Чайченкова мати купила хату у Любчиках, святила ту хату (Вовчок, І, 1955, 194);

Почали ченці молебень правити, потім колодязь святити (Тулуб, Людолови, І, 1957, 79);

*Образно. За ниву, що святив наш чесний піт, За серцем нашим живлені заводи, За пісню й книгу, як за сонця світ, За ясні зорі і за тихі води — На прю ми стали проти царства тьми (Рильський, II, 1960, 182).

2. Висвячувати кого-небудь у духовний сан.

Значення в інших словниках

1. святити — святи́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. святити — 1. Здійснювати обряд освячення; освячувати; 2. Висвячувати в духовний сан, рукопокладати; хиротонізувати; інститувати  Словник церковно-обрядової термінології
3. святити — свячу, святиш, недок., перех., церк. 1》 Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чомусь святості; освячувати. 2》 Висвячувати кого-небудь у духовний сан.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. святити — СВЯТИ́ТИ, свячу́, свя́тиш, недок., кого, що, церк. 1. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чомусь святості; освячувати.  Словник української мови у 20 томах
5. святити — святи́ти вул., ірон. бити (ср, ст)|| = валити  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. святити — СВЯТИ́ТИ (здійснювати церковний обряд свячення), ОСВЯ́ЧУВАТИ, ПОСВЯ́ЧУВАТИ. — Док.: посвяти́ти, освяти́ти. Коли б мені хоч одну дочку! Вже я й хати святив, і пшеницю сіяв (І. Нечуй-Левицький); А тим часом гайдамаки Ножі освятили (Т. Шевченко).  Словник синонімів української мови
7. святити — Святи́ти, свячу́, свя́тиш, -тять; свя́чений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. святити — Святи́ти, -чу́, -тиш гл. Святить. Коли не прийду до церкви, то все паски святять. Ном. № 168. 2) Рукополагать.  Словник української мови Грінченка