святобливо
СВЯТОБЛИ́ВО.
Присл. до святобли́вий.
Христя святобливо слухала їх урочисту розмову, що звучала, як молитва (П. Панч);
Хіба оті дорослі не знають, що книга – це дитяча мрія? І святобливо несуть книжку дитячі руки (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)