святобливо
СВЯТОБЛИ́ВО. Присл. до святобли́вий.
Христя святобливо слухала їх урочисту розмову, що звучала, як молитва (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17);
Хіба оті дорослі не знають, що книга — це дитяча мрія? І святобливо несуть книжку дитячі руки (Ю. Янов., І, 1958, 584).
Словник української мови (СУМ-11)