світський
СВІ́ТСЬКИЙ, а, е.
1. Не церковний, не духовний.
Те, що вона була “з духовних”, – прищепило їй певну повагу до людей не з світського стану (М. Коцюбинський);
Прокопенко вийшов з хлопцями і став за церковною огорожею. Скоро вийшов батюшка .. у світському вбранні (О. Довженко);
// у знач. ім. сві́тський, кого, ч. Той, хто не має духовного сану.
– І не говори! – промовила стиха матушка в третій хаті, – не дам я своєї дочки за світського! Підождім .. – Нічого нам богословів ждати! Вони сватаються, де сотнями пахне (І. Нечуй-Левицький).
2. Прикм. до світ² 7.
В авторській розповіді, в ліричних відступах [поеми “Слепая”] Шевченко давав широкі узагальнення, викривав розбещеність світської черні, що ламала й калічила душу людини (з наук.-попул. літ.);
// Який відповідає вимогам світу.
Я тоді й собі наважив Трохи ноги розім'яти, І, як Келле, щонайвищих Світських звичаїв набратись (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)