світський
СВІ́ТСЬКИЙ, а, е.
1. Не церковний, не духовний.
Те, що вона була «з духовних», — прищепило їй певну повагу до людей не з світського стану (Коцюб., І, 1955, 314);
Прокопенко вийшов з хлопцями і став за церковною огорожею. Скоро вийшов батюшка.. у світському вбранні (Довж., І, 1958, 176);
// у знач. ім. сві́тський, кого, ч. Той, хто не має духовного сану.
— І не говори! — промовила стиха матушка в третій хаті, — не дам я своєї дочки за світського! Підождім.. — Нічого нам богословів ждати! Вони сватаються, де сотнями пахне (Н.-Лев., І, 1956, 135).
2. Прикм. до світ² 7.
В авторській розповіді, в ліричних відступах [поеми «Слепая»] Шевченко давав широкі узагальнення, викривав розбещеність світської черні, що ламала й калічила душу людини (Життя і тв. Т. Г.Шевченка, 1959, 107);
// Який відповідає вимогам світу.
Я тоді й собі наважив Трохи ноги розім’яти, І, як Келле, щонайвищих Світських звичаїв набратись (Л. Укр., IV, 1954, 185).
Словник української мови (СУМ-11)