селюк
СЕЛЮ́К, а́, ч., розм.
Житель села.
[Скульптор з передмістя (до жерця):] Коли б ти чув, що там селюк той плів! (Показує вгору на селянина) (Леся Українка);
Учився він разом із нами, селюками, колись у містечковій п'ятилітці, з нами ж і товаришував (С. Васильченко);
Як селюк, що виріс у глушині, Улас відчував розгубленість перед великим містом і зовсім не знав, як себе поводити в ньому (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)