селюк
СЕЛЮ́К, а́, ч., розм. Житель села.
[Скульптор з передмістя (до жерця):] Коли б ти чув, що там селюк той плів! (Показує вгору на селянина) (Л. Укр., II, 1951, 521);
Учився він разом із нами, селюками, колись у містечковій п’ятилітці, з нами ж і товаришував (Вас., Вибр., 1950, 29);
Як селюк, що виріс у глушині, Улас відчував розгубленість перед великим містом і зовсім не знав, як себе поводити в ньому (Тют., Вир, 1960, 51).
Словник української мови (СУМ-11)