скавуліти
СКАВУЛІ́ТИ, лю́, ли́ш, недок.
Те саме, що скавуча́ти.
Собака скавуліла коло хати голодним, жалісним голосом (О. Кобилянська);
Песик Ложка, що був, як і завше, біля свого Мамая, тихо скавулів од нетерплячки й від голоду (О. Ільченко);
Завертівся [Жучок], почав качатись у пухнастому снігу, скавуліти та все намагався лизнути хлопчика в губи (Ю. Збанацький);
За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер, скавулів і бився (Г. Коцюба);
Стіною чорною іде гроза, Як постріли гарматні, грім гримить, У зворах вітер виє-скавулить (Д. Павличко);
– Боже мій, Боже мій! Що тепер буде! – скавуліла Вовчиха (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)