скорий
СКО́РИЙ, а, е.
1. Який швидко рухається; швидкий.
В хаті стало тихо .. Нараз обізвалися, вдаряючи об шибки, грубі й скорі каплі дощу (О. Кобилянська);
Рвуться вдаль за вітром скорим кущі і трави на землі (Л. Первомайський);
Немов вітри, вируйте, хвилі скорі, до вас одних, до вас подібний я (В. Сосюра);
// Який проходить, відбувається у швидкому темпі.
Пані наша .. з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної (Марко Вовчок);
Скора хода розварила його лице, облила потом (Панас Мирний);
Сонце тим часом підбилося ген високо, і навіть скорий рух автомашини не здатний був перемогти його палючих променів (Ю. Смолич).
2. Який здійснюється, провадиться швидко, без затримки, в короткий проміжок часу.
Де руки й охота, там скора робота (прислів'я);
Какора .. штурхнув [Сивоока] під бік, але відразу й відскочив, остерігаючись скорої здачі (П. Загребельний);
// Який повинен з'явитися, відбутися, статися через короткий проміжок часу, незабаром.
Потім мені ворожили. Мені випало скоре багатство, лист і дорога (М. Коцюбинський);
Тільки й розмови було [у селі] про скорий князів приїзд (Г. Хоткевич);
Не ототожнюйте гітлеризм з німецьким народом! Не ототожнюйте скору безславну загибель гітлеризму з долею Німеччини! (О. Довженко).
3. розм. Бистрий, швидкий у своїх діях, рішеннях і т. ін.; моторний, спритний.
Андрійко скорий був, палкий, як іскра (Марко Вовчок);
Він сидів .. тихо.., а вона, легка та скора, знай крутилася коло його (Панас Мирний);
– Наглядай як слід в коморі, Бо ті Миші красти скорі (І. Франко);
// у знач. ім. ско́рий, рого, ч., розм. Той, хто швидко, вправно працює.
Лінивому горб на животі, а скорому на плечах (прислів'я);
// до чого. Охочий, прихильний до чого-небудь.
Катруся була завжди скора до сміху й жартів (Н. Кобринська).
Словник української мови (СУМ-20)