скорчений
СКО́РЧЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до ско́рчити.
Одноокого штовхнуто до гурту скорчених од болю і відчаю, мався бути тепер поводирем своїм скаліченим браттям (П. Загребельний);
Семениха сидить на скорчених під себе ногах і прикладає до ватри трісок (Марко Черемшина);
// у знач. прикм.
На підлозі .. у неприродній позі лежав скорчений чоловік (Іван Ле);
Хотів був стріляти [хорунжий], та скорчена рука не змогла направити постріл (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)