скорчений
СКО́РЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ско́рчити.
Одноокого штовхнуто до гурту скорчених од болю і відчаю, мався бути тепер поводирем своїм скаліченим браттям (Загреб., Диво, 1968, 280);
Семениха сидить на скорчених під себе ногах і прикладає до ватри трісок (Черемш., Тв., 1960, 88);
// У знач. прикм.
На підлозі.. у неприродній позі лежав скорчений чоловік (Ле, Право.., 1957, 196);
Хотів був стріляти [хорунжий], та скорчена рука не змогла направити постріл (Довж., І, 1958, 252).
Словник української мови (СУМ-11)