скрижанілий
СКРИЖАНІ́ЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до скрижані́ти;
// у знач. прикм.
Він [струмок] у придорожньому виярку вимощував над собою снігову борозенку і шукав собі свого протіку [протоку] на скрижанілій землі (М. Стельмах);
На чорних вербах – скрижанілий сніг (Л. Костенко);
* У порівн. Він ворухнувся, кинув на мене очима, в яких викресалися застиглі, ніби скрижанілі, іскринки суму і несподівана радість (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)