скупати
СКУПА́ТИ, а́ю, а́єш, кого, що.
Док. до купа́ти.
– Породила мене мати В високих палатах. Та й понесла серед ночі У Дніпрі скупати. Купаючи, розмовляла Зо мною, малою (Т. Шевченко);
Роздягли [дівчинку]. Скупали. Наділи чисту сорочку. – О, як нова копійка! – всміхнулася “тьотя Галя” – завідувачка (А. Головко);
Ну хто ж свою дитиночку не прийме до ладу, – не справить їй хустиночку, скупає у меду? (П. Тичина);
* Образно. Ох, як любо Скупати в холоді лице жаркеє І слухать .. таємні вісти [вісті], Що шепче вкруг трава й листки на дубі! (І. Франко).
◇ Умоча́ти (умо́чувати) / умочи́ти (скупа́ти) ру́ки в крові́ див. умоча́ти¹;
(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) скупа́ли в окро́пі кого:
а) хтось раптом відчув жар в усьому тілі від несподіваного здогаду, від сильних переживань, страху і т. ін.
І враз Гогіашвілі мовби скупали в окропі! На жалюгідних залишках слідової смуги він побачив довгасту ямку.., зовсім не схожу на слід людської ноги (П. Загребельний);
б) хтось дуже запальний, гнівний.
Хлопець дуже розлютився, його ніби скупали в окропі (з усн. мови).
Словник української мови (СУМ-20)