слух
СЛУХ, у, ч.
1. тільки одн. Одно з п'яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа – вуха.
Слух мій напружений чує в тій хвилі Шелест іголки [голки] у твоїй руці (І. Франко);
Він говорив тихо, і Тамара напружувала слух, щоб не пропустити жодного слова, старалася запам'ятати все, що він скаже (А. Хижняк);
Чутливий слух;
Тонкий слух;
Органи слуху;
// перев. мн. Те саме, що ву́хо 1.
[Д. Жуан:] Але я вам не буду сповідатись,- мої гріхи не для панянських слухів (Леся Українка).
2. Здатність правильно сприймати і відтворювати музичні звуки.
Слуху Юра не мав. Він немилосердно фальшивить (Ю. Смолич);
У Миколи був чудовий альт і слух (з мемуарної літ.).
3. перев. мн., розм. Звістки, повідомлення, достовірність яких точно не визначена; чутки.
Не всякому слуху вір (прислів'я);
Прийшли слухи до милої, що милого вбито (П. Чубинський);
Поміж народом ходили слухи, що на тім місці, де стоїть Борислав, були давніми часами великі татарські війни (І. Франко);
– Постій, – сказав тут мрійник довговухий. – Дійшли до мене Дивовижні слухи, Що ваші бджоли З гречки і розмаю Багато меду й воску виробляють... (В. Іванович).
(1) Музи́чний (музика́льний) слух – здатність сприймати та відтворювати музику (у 1, 2 знач.).
Тішило його завжди, що ми всі п'ятеро маємо музичний слух (Ірина Вільде).
△ (2) Абсолю́тний слух, муз. – здатність на слух точно визначати висоту звуків.
Фрезерувальник за спеціальністю, він мав абсолютний музикальний слух (М. Стельмах).
◇ Відбира́ти / відібра́ти слух див. відбира́ти;
Дохо́дити / дійти́ до вух (до ву́ха, до слу́ху) див. дохо́дити;
Нагостри́ти слух див. наго́стрювати;
Не ві́рити / не пові́рити [свої́м (вла́сним)] ву́хам ([своє́му (вла́сному)] слу́ху) див. ві́рити;
(3) Ні (а́ні) слу́ху ні (а́ні) ду́ху (рідко ні ві́сті) про кого – що, від кого – чого і без дод. – нічого невідомо про кого-, що-небудь.
Узяли її [Парасчиного] Федора та як погнали [на війну], то аж уже третій рік ні слуху, ні духу! (Панас Мирний);
Не добувши відпустки, кинулись молоді офіцери до поїзда, і відтоді од них – ні слуху, ні духу (О. Гончар);
Одержала від нього лист із Києва, а потім ні слуху, ні духу (В. Минко);
Поїхав той... ще улітку – і ні слуху, ні духу до самого Різдва (В. Дрозд);
В магазині Ставропігійської книгарні... ані слуху, ані духу про неї [книжку віршів Глушкевича] (І. Франко);
Од тьоті Елі нема ще ні слуху, ні вісті (Леся Українка);
(4) [І] слух запа́в (загу́в) про кого, за кого – не стало ніяких відомостей про когось.
Змандрував [Жук] кудись. На заробітки пішов – чи що; тілько як пішов – то й слух за його запав... (Панас Мирний);
І слу́хи загули́ за ким.
Минули жнива – за Довбанюком і слухи загули (І. Франко);
(5) На слух; по слу́ху:
а) (перев. зі сл. сприйма́ти, розпізнава́ти і т. ін.) лише слухаючи, прислухаючись.
[Батура:] Я вам вдвадцяте кажу, – на слух не сприймаю вірші (О. Корнійчук);
Досвідчений і допитливий механізатор на слух розпізнає неполадки у двигуні (із журн.);
Роман по слуху пішов до воріт і враз зупинився (М. Стельмах);
б) (перев. зі сл. співа́ти, гра́ти і т. ін.) по пам'яті, без нот.
[Олена:] Ніяк не доберу, що в них [нотах] до чого. Стоять переді мною на папері, як пуголовки. Я більше на слух беру (Ю. Мокрієв);
В нашому роді всі дуже полюбляли музику, дід і батько по слуху грали на скрипочці (М. Стельмах);
(6) На слуху́ перев. зі сл. бу́ти. – відомий, знаменитий, не раз почутий.
Кожен може сказати, що зробили у науці І. Ньютон, Д. Менделєєв, М. Вавилов. А завдяки чому знамениті... Далі йшов перелік імен, які були, як-то кажуть, на слуху (із журн.);
Оберну́тися / оберта́тися на (в) слух див. оберта́тися;
Перевті́люватися / перевті́литися в слух див. перевті́люватися;
Пропуска́ти (пуска́ти) / пропусти́ти (пусти́ти) повз ву́ха (ми́мо вух, повз слух) див. пропуска́ти;
Рі́зати (рідше рва́ти, де́рти) / однокр. різону́ти (різну́ти) ву́хо (ву́ха, слух) див. рі́зати;
Става́ти / ста́ти – слух і зір див. става́ти.
Словник української мови (СУМ-20)