слух

СЛУХ, у, ч.

1. тільки одн. Одно з п'яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа – вуха.

Слух мій напружений чує в тій хвилі Шелест іголки [голки] у твоїй руці (І. Франко);

Він говорив тихо, і Тамара напружувала слух, щоб не пропустити жодного слова, старалася запам'ятати все, що він скаже (А. Хижняк);

Чутливий слух;

Тонкий слух;

Органи слуху;

// перев. мн. Те саме, що ву́хо 1.

[Д. Жуан:] Але я вам не буду сповідатись,- мої гріхи не для панянських слухів (Леся Українка).

2. Здатність правильно сприймати і відтворювати музичні звуки.

Слуху Юра не мав. Він немилосердно фальшивить (Ю. Смолич);

У Миколи був чудовий альт і слух (з мемуарної літ.).

3. перев. мн., розм. Звістки, повідомлення, достовірність яких точно не визначена; чутки.

Не всякому слуху вір (прислів'я);

Прийшли слухи до милої, що милого вбито (П. Чубинський);

Поміж народом ходили слухи, що на тім місці, де стоїть Борислав, були давніми часами великі татарські війни (І. Франко);

– Постій, – сказав тут мрійник довговухий. – Дійшли до мене Дивовижні слухи, Що ваші бджоли З гречки і розмаю Багато меду й воску виробляють... (В. Іванович).

(1) Музи́чний (музика́льний) слух – здатність сприймати та відтворювати музику (у 1, 2 знач.).

Тішило його завжди, що ми всі п'ятеро маємо музичний слух (Ірина Вільде).

△ (2) Абсолю́тний слух, муз. – здатність на слух точно визначати висоту звуків.

Фрезерувальник за спеціальністю, він мав абсолютний музикальний слух (М. Стельмах).

◇ Відбира́ти / відібра́ти слух див. відбира́ти;

Дохо́дити / дійти́ до вух (до ву́ха, до слу́ху) див. дохо́дити;

Нагостри́ти слух див. наго́стрювати;

Не ві́рити / не пові́рити [свої́м (вла́сним)] ву́хам ([своє́му (вла́сному)] слу́ху) див. ві́рити;

(3) Ні (а́ні) слу́ху ні (а́ні) ду́ху (рідко ні ві́сті) про кого – що, від кого – чого і без дод. – нічого невідомо про кого-, що-небудь.

Узяли її [Парасчиного] Федора та як погнали [на війну], то аж уже третій рік ні слуху, ні духу! (Панас Мирний);

Не добувши відпустки, кинулись молоді офіцери до поїзда, і відтоді од них – ні слуху, ні духу (О. Гончар);

Одержала від нього лист із Києва, а потім ні слуху, ні духу (В. Минко);

Поїхав той... ще улітку – і ні слуху, ні духу до самого Різдва (В. Дрозд);

В магазині Ставропігійської книгарні... ані слуху, ані духу про неї [книжку віршів Глушкевича] (І. Франко);

Од тьоті Елі нема ще ні слуху, ні вісті (Леся Українка);

(4) [І] слух запа́в (загу́в) про кого, за кого – не стало ніяких відомостей про когось.

Змандрував [Жук] кудись. На заробітки пішов – чи що; тілько як пішов – то й слух за його запав... (Панас Мирний);

І слу́хи загули́ за ким.

Минули жнива – за Довбанюком і слухи загули (І. Франко);

(5) На слух; по слу́ху:

а) (перев. зі сл. сприйма́ти, розпізнава́ти і т. ін.) лише слухаючи, прислухаючись.

[Батура:] Я вам вдвадцяте кажу, – на слух не сприймаю вірші (О. Корнійчук);

Досвідчений і допитливий механізатор на слух розпізнає неполадки у двигуні (із журн.);

Роман по слуху пішов до воріт і враз зупинився (М. Стельмах);

б) (перев. зі сл. співа́ти, гра́ти і т. ін.) по пам'яті, без нот.

[Олена:] Ніяк не доберу, що в них [нотах] до чого. Стоять переді мною на папері, як пуголовки. Я більше на слух беру (Ю. Мокрієв);

В нашому роді всі дуже полюбляли музику, дід і батько по слуху грали на скрипочці (М. Стельмах);

(6) На слуху́ перев. зі сл. бу́ти. – відомий, знаменитий, не раз почутий.

Кожен може сказати, що зробили у науці І. Ньютон, Д. Менделєєв, М. Вавилов. А завдяки чому знамениті... Далі йшов перелік імен, які були, як-то кажуть, на слуху (із журн.);

Оберну́тися / оберта́тися на (в) слух див. оберта́тися;

Перевті́люватися / перевті́литися в слух див. перевті́люватися;

Пропуска́ти (пуска́ти) / пропусти́ти (пусти́ти) повз ву́ха (ми́мо вух, повз слух) див. пропуска́ти;

Рі́зати (рідше рва́ти, де́рти) / однокр. різону́ти (різну́ти) ву́хо (ву́ха, слух) див. рі́зати;

Става́ти / ста́ти – слух і зір див. става́ти.