слух

СЛУХ, у, ч.

1. тільки одн. Одно з п’яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа — вуха.

Слух мій напружений чує в тій хвилі Шелест іголки [голки] у твоїй руці (Фр., XIII, 1954, 30);

Слухав я пісню. Нові її ходи вловлював слухом крізь гомін труда (Тич., Зростай.., 1960, 8);

Він говорив тихо, і Тамара напружувала слух, щоб не пропустити жодного слова, старалася запам’ятати все, що він скаже (Хижняк, Тамара, 1959, 49);

// Здатність чути.

Так якось тоді заострився мій слух, що, мабуть, був би вчув, як трава росте (Март., Тв., 1954, 201);

Чохов тяжко зітхнув і, обіпершись на вільху, став дрімати, але слух його був гострий і чутливий, не вбитий сном (Тют., Вир, 1964, 320);

Око у хлопця гостре, слух напрочуд тонкий (Логв., Давні рани, 1961, 11);

// Здатність правильно сприймати і відтворювати музичні звуки.

Слуху Юра не мав. Він немилосердно фальшивить (Смолич, II, 1958, 12);

У Миколи був чудовий альт і слух (Думки про театр, 1955, 29);

// перев. мн. Те саме, що ву́хо 1.

[Д. Жуан:] Але я вам не буду сповідатись,— мої гріхи не для панянських слухів (Л. Укр., III, 1952, 369).

∆ Абсолю́тний слух див. абсолю́тний.

◊ Весь (ввесь, уве́сь)слух — хто-небудь починає уважно слухати щось або прислухатися до чого-небудь.

Застиг міністр біля стола, подавшись вухом убік, оком — навскіс. Зростає тривога. Весь — слух (Довж., І, 1958, 53);

І ввесь ви увага, і ввесь ви зір, і ввесь ви слух, бо читали і чули, що дорога від Севастополя до Ялти повна дивних і зорових, і слухових несподіванок… (Вишня, І, 1956,160);

Відбира́ти (відібра́ти, одбира́ти, одібра́ти) слух — позбавляти здатності чути.

Ні слова Мотря, пішла, зігнувшись, мов не до неї річ. Тяжка печаль одбирає і слух, і мову (Мирний, І, 1949, 291);

Дійти́ до слу́ху кого — стати відомим кому-небудь.

[Джонатан:] Річарде, будь радий, що ти перед товаришем сказав се, бо якби сі слова дійшли до слуху громади й вчителя… (Л. Укр., III, 1952, 50);

І слу́хи загули́ див. загуді́ти;

Музи́чний (музика́льний) слух див. музи́чний, музика́льний; Нагостри́ти слух — приготуватися з напруженою увагою й інтересом слухати; уважно прислухатися;

На слух; По слуху:

а) тільки слухаючи або прислухаючись (визначати, узнавати, сприймати і т. ін. що-небудь).

[Батура:] Я вам вдвадцяте кажу,— на слух не сприймаю вірші (Корн., II, 1955, 250);

Досвідчений і допитливий механізатор на слух розпізнає неполадки у двигуні (Хлібороб Укр., 3, 1965, 47);

Роман по слуху пішов до воріт і враз зупинився: притулившись до хвіртки, стояла захована ворітницею і тінями дівчина і руками затискувала уста, щоб не розсміятися (Стельмах, І, 1962, 341);

б) по пам’яті, без нот (співати, грати і т. ін.).

[Олена:] Ніяк не доберу, що в них [нотах] до чого. Стоять переді мною на папері, як пуголовки. Я більше на слух беру (Мокр., П’єси, 1959, 279);

— В нашому роді всі дуже полюбляли музику, дід і батько по слуху грали на скрипочці, виміняній років п’ятдесят тому в заїжджого волошина (Стельмах, Правда.., 1961, 287);

Насторо́жувати (насторо́жити, нашоро́шувати, нашоро́шити) слух див. насторо́жувати, нашоро́шувати; Не ві́рити [своє́му (вла́сному)] слу́ху — те саме, що Не ві́рити свої́м (вла́сним) ву́хам ( див. ві́рити).

Вірю я в правду свого ідеалу, і коли я тую віру зламала, ..власним очам я б не вірила й слуху, я б не впевнялась ні тілу, ні духу (Л. Укр., І, 1951, 271);

Оберта́тися (оберну́тися) на слух див. оберта́тися;

Перевті́люватися (перевті́литися) в слух див. перевті́люватися;

Пропуска́ти (пропусти́ти) повз слух — те саме, що Пропуска́ти (пропусти́ти) повз ву́ха ( див. ву́хо).

Вона байдуже пропускала його [слово «смерть»] повз свій слух, а саме явище видавалось їй таким далеким, нереальним і безвладним (Коцюба, Нові береги, 1959, 134);

Става́ти (ста́ти) — слух і зір — починати дуже уважно прислухатися й придивлятися.

Дівчина притаїла подих і стала — слух і зір (Головко, II, 1957, 178).

2. перев. мн., розм. Звістки, повідомлення, достовірність яких точно не визначена; чутки.

Не всякому слуху вір (Укр.. присл.., 1955, 189);

Прийшли слухи до милої, що милого вбито (Чуб., V, 1874, 829);

Поміж народом ходили слухи, що на тім місці, де стоїть Борислав, були давніми часами великі татарські війни (Фр., VIII, 1952, 350);

— Постій,— сказав тут мрійник довговухий. — Дійшли до мене Дивовижні слухи, Що ваші бджоли З гречки і розмаю Багато меду й воску виробляють… (Іванович, Перебендя.., 1960, 54).

Ні слу́ху, ні ві́сті (ні про́слуху, ні мо́ви) — немає ніякої звістки, відповіді.

Я не маю від Миші ні слуху, ні вісті і не знаю, як він гадає зо своїм весіллям (Л. Укр., V, 1956, 93);

Ні слуху, ні прослуху (Укр.. присл.., 1963, 197);

Гукнув [Ярослав] у безнадію пітьми. Ні слуху, ні мови (Загреб., Диво, 1968, 379);

Ні слу́ху, ні ду́ху див. дух;

Слух запа́в див. запада́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слух — Cкладна анатомо-фізіологічна система організму, його здатність сприймати і розрізняти звукові коливання за допомогою органу слуху. Людина здатна сприймати звукові коливання від 16 до 20 тис. герц (гц). 1. Словник-довідник музичних термінів
  2. слух — I -у, ч. 1》 тільки одн. Одне з п'яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа – вуха. || Здатність чути. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. слух — Слух, -ху м. 1) Слухъ. Слухом ніколи не слихано, да й видом ніколи не видано, щоб такая буря злая на козаків так моцно виступала й уставала. Макс. 2) Вѣсть, слухъ. Прийшли слухи до милої, що милого вбито. Чуб. V. 829. 3) мн. Уши. Словник української мови Грінченка
  4. слух — СЛУХ, у, ч. 1. тільки одн. Одно з п'яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа – вуха. Слух мій напружений чує в тій хвилі Шелест іголки [голки] у твоїй руці (І. Словник української мови у 20 томах
  5. слух — Аби за тобою і слух пропав. Прокляття, щоб пропав аби ніхто й вістки про нього не знав. І слух за ним пропав. Ніхто не знає де дівся. Ні слуху, ні духу. Саме за себе говорить. Слихом слихати, а видом видати. Витають рідкі, але любі гості. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. слух — Здатність сприймати звукові враження; органом с. у ссавців і людини є т.зв. кортіїв орган внутрішнього вуха; людина чує звуки частотою від 16 Гц до 20 кГц; ультразвук здатні сприймати, напр., кажани. Універсальний словник-енциклопедія
  7. слух — Слух, -ху, -хові; слу́хи, -хів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. слух — слух іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  9. слух — [слух] -ху, м. (на) -ху, мн. -хие, -х'іy Орфоепічний словник української мови
  10. слух — слух вул. вухо (ст) ◊ промовити до слу́ху вул. наговорити образливих слів (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  11. слух — (а́ні) ні слу́ху, (а́ні) ні ду́ху про кого—що, від кого—чого і без додатка. Нічого невідомо про кого-, що-небудь. Узяли її (Парасчиного) Федора та як погнали (на війну), то аж уже третій рік ні слуху, ні духу!... Фразеологічний словник української мови