слух
Cкладна анатомо-фізіологічна система організму, його здатність сприймати і розрізняти звукові коливання за допомогою органу слуху. Людина здатна сприймати звукові коливання від 16 до 20 тис. герц (гц). 1. С. музичний — здатність до створення і виконання музики на основі сприймання елементів музичної мови (висоти, сили, тривалості, тембру), а також функціональних зв’язків між ними (ладового почуття, почуття ритму та різних видів слуху), аналізу співвідношення звуків, запам’ятовування та відтворення їх. 2. С. абсолютний — здатність пізнавати і відтворювати абсолютну висоту звуку без його порівняння з тим звуком, висота якого відома, що є показником особливих музичних здібностей. 3. С. відносний — здатність до сприймання, пізнавання та відтворення висоти звуку шляхом його співставлення з тим звуком, висота якого відома. 4. С. гармонічний — здатність сприймати й аналізувати багатоголосну музику, якість і характер зв’язків між звуками, їх консонантність і дисонантність. 5. С. інтонаційний — здатність відрізняти і відтворювати незначні інтонаційні відхилення в межах одного ступеня звукоряду. 6. С. внутрішній — здатність мисленнєво уявляти звучання музики (напр., за нотним записом або за пам’яттю), не відтворюючи її ніяким способом. 7. С. тембровий — здатність розрізняти темброве забарвлення голосів, музичних інструментів тощо. 8. С. вокальний — див. вокальний С. Всі види С. розвиваються в процесі музичної діяльності та вивчаються музичною акустикою і музичною психологією.
Значення в інших словниках
- слух — слух іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- слух — [слух] -ху, м. (на) -ху, мн. -хие, -х'іy Орфоепічний словник української мови
- слух — I -у, ч. 1》 тільки одн. Одне з п'яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа – вуха. || Здатність чути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- слух — СЛУХ, у, ч. 1. тільки одн. Одно з п'яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа – вуха. Слух мій напружений чує в тій хвилі Шелест іголки [голки] у твоїй руці (І. Словник української мови у 20 томах
- слух — слух вул. вухо (ст) ◊ промовити до слу́ху вул. наговорити образливих слів (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- слух — Аби за тобою і слух пропав. Прокляття, щоб пропав аби ніхто й вістки про нього не знав. І слух за ним пропав. Ніхто не знає де дівся. Ні слуху, ні духу. Саме за себе говорить. Слихом слихати, а видом видати. Витають рідкі, але любі гості. Приповідки або українсько-народня філософія
- слух — Здатність сприймати звукові враження; органом с. у ссавців і людини є т.зв. кортіїв орган внутрішнього вуха; людина чує звуки частотою від 16 Гц до 20 кГц; ультразвук здатні сприймати, напр., кажани. Універсальний словник-енциклопедія
- слух — (а́ні) ні слу́ху, (а́ні) ні ду́ху про кого—що, від кого—чого і без додатка. Нічого невідомо про кого-, що-небудь. Узяли її (Парасчиного) Федора та як погнали (на війну), то аж уже третій рік ні слуху, ні духу!... Фразеологічний словник української мови
- слух — Слух, -ху, -хові; слу́хи, -хів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- слух — СЛУХ, у, ч. 1. тільки одн. Одно з п’яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа — вуха. Слух мій напружений чує в тій хвилі Шелест іголки [голки] у твоїй руці (Фр., XIII, 1954, 30); Слухав я пісню. Словник української мови в 11 томах
- слух — Слух, -ху м. 1) Слухъ. Слухом ніколи не слихано, да й видом ніколи не видано, щоб такая буря злая на козаків так моцно виступала й уставала. Макс. 2) Вѣсть, слухъ. Прийшли слухи до милої, що милого вбито. Чуб. V. 829. 3) мн. Уши. Словник української мови Грінченка