слідити
СЛІДИ́ТИ¹, сліджу́, слі́диш, недок.
1. за ким – чим, заст., кого, що. Іти слідом за ким-небудь.
За нею ходив гречний молодець, Слідив – прослідив аж до світлоньки (П. Чубинський);
// заст., кого, що. Переслідувати кого-, що-небудь, намагаючись наздогнати, захопити.
Латинці до лісу слідили Одважних наших розбишак (І. Котляревський);
Підскочить хвиля та й лягає; Судно погоня не слідить (з переказу).
2. за ким – чим, заст., кого, що і з підрядним реченням, розм. Те саме, що слідкува́ти 3.
Хіба, може, тільки Петро як-небудь підуздрів [підгледів] їх, бо пильно слідив за Оксаною (Г. Квітка-Основ'яненко);
Йосип назирці слідив, куди вона піде, Параска сховалася у ратієвському садку і, скілько не ждав він її, що вийде – не виходила (Панас Мирний);
Ще ж така й мала була, а бувало як і за Катрею слідити вже стали, розкаже [Давид] Зіньці, що передати, де піджидає, і гайне дівчина (А. Головко);
Що станеться тоді, Як несподівано він стрінеться Судді Чи Телімені? Що, як хто його вже слідить? (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
3. за ким – чим, заст., кого, що, із спол. як, що, часто зі сл. очима, розм. Те саме, що слідкува́ти 1.
Слідячи пильно за всіма.., звернула вона увагу на двох [чоловіків] (І. Франко);
Громада не зводила очей із Стрибога та й слідила цікаво й терпеливо, що він зробить (Л. Мартович);
Вона усміхалась, вона жартувала, Я ж тільки очима за нею слідив (М. Вороний);
Максим тривожними очима слідив зріст води (І. Франко).
4. кого і без дод., заст. Шукаючи, нападати на слід (перев. звіра).
Старий староста і каже: – Ми собі ловці, удалії молодці .. Їздили, слідили і нічого не полу-чили (Г. Квітка-Основ'яненко).
СЛІДИ́ТИ², сліджу́, слі́диш, недок.
Залишати брудні сліди на чому-небудь.
Бородатий швейцар націлився на Гайсина шваброю. – Так це ти тут слідиш, голубчику? (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)