слідом
СЛІ́ДО́М, присл., звичайно у сполуч. з прийм. за.
1. Безпосередньо за ким-, чим-небудь, не відстаючи; після чого-небудь.
Вийшов [старший брат] з хати, а за їм [ним] усі брати слідом (Марко Вовчок);
Ступав [панотець] за війтом слідом, трохи на п'яти не наступав (Л. Мартович);
Як на долоні, видко з Белебеня – спереду сани і ще одні сани, а слідом і весь козацький загін (А. Головко);
// Одразу або незабаром після чого-небудь.
Блискавка розколола хмару, слідом ударив грім (Ю. Яновський);
Прогримотів останні слова Опанас, слідом за чим, після недовгої тиші, жалісно рипнули двері (О. Довженко).
2. Наслідуючи кого-небудь; так само, як хтось.
Коли слідом за мною вся жіноча половина глядачів корчилась в істеричнім нападі, то се звалося моїм “тріумфом” (Леся Українка);
Може, мене заводить пам'ять, але мені здається, що саме покалами називав Донець, слідом за дніпровськими рибалками, заводі, затони, зарічки на Дніпрі... (М. Рильський);
– Хоч воно тепер і подешевшало життя, однак не хочу йти слідом за своїм двоюрідним братом. Осиротів наш рід, то не хочу, щоб моя сім'я осиротіла (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)