смеркання
СМЕРКА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. смерка́ти.
Тихий вечір. Мить смеркання. Тепла хвиля в груди б'є... (Л. Первомайський);
* Образно. Ясна ніч нагадувала такий згасаючий день, що носить уже в собі смеркання вічності (О. Гончар).
2. Напівтемрява, яка настає після заходу сонця; сутінки.
Вже майже не видно їх у раннім осіннім смерканні, і звуки сурм ледве чути (О. Гончар);
// Час між заходом сонця і настанням ночі.
Смеркання. Засвітились у Виборгському домі Ряди просторих вікон (М. Бажан).
3. у знач. присл. смерка́нням. Після заходу сонця; коли смеркає.
Смерканням робітники цукрорафінадного заводу передали в Медвин, що на світанку мають прибути драгуни (М. Стельмах).
4. перен. Стан занепаду.
На роботі з ним траплялися чудні припадки .. Хазяїн його не схотів такого клопоту й відпровадив його до лікарні, куди він оце ступив, переживаючи духовне смеркання (І. Микитенко).
(1) До смерка́ння – до настання темноти.
Тепер Уляна хоч трохи більше поспить: все-таки в економії вона працює лише до смеркання (М. Стельмах);
(2) На смерка́нні – після заходу сонця; коли смеркає.
Бій закінчився на смерканні повним розгромом двох німецьких батальйонів (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)