сперва
СПЕРВА́, рідко СПЕ́РВУ, присл., розм.
Те саме, що спе́ршу.
Все військо сумно мурмотало, Сперва тихенько, послі [потім] в глас Гукнули разом: “Все пропало!” (І. Котляревський);
– Нехай сперва очуняє хлопець, а там батько повернеться (П. Панч);
Усе пішло.., як і було сперва; тільки Галочка щодень змінялася (Г. Квітка-Основ'яненко);
[2-га дівчина:] Ото завше так – як сперва дуже весело, то після будеш плакать (С. Васильченко);
Уступили ми сперву до своєї родички; зраділи нам, приймають (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)