сподіванка
СПОДІ́ВАНКА, и, ж.
1. Очікування чого-небудь бажаного, радісного, приємного у поєднанні з упевненістю в можливості його здійснення.
Ні з ким розмовляти невільниці молодій, і не промовлять нічого устоньки рожеві, та й без мови вичитується на дівочому личеньку усі дівочі мислоньки і думоньки, уся туга й смуток, й сподіванка (Марко Вовчок);
Незабаром після того вийшла воля. Все зашуміло кругом, прорвалася гребля людській сподіванці на краще життя (Панас Мирний);
У цьому місткому вислові [рідна домівка] уфіксовані найблагородніші людські сподіванки (з публіц. літ.).
2. Надія на що-небудь; припущення, що ґрунтується на ймовірності, можливості чого-небудь.
Марні надії, даремні сподіванки... ніхто не прибуде, ніхто й не думає про те, що тут сидять холодні, стурбовані люди й .. чекають рятунку... (М. Коцюбинський);
Поскріб [видавець] голову, вилаявся скільки разів й махнув рукою, залишивши сподіванки на які-небудь прибутки од книги (С. Васильченко);
За обідом, по першому обміні думками про життя, Флора Германівна висловила сподіванку, що він, певно, приїхав зовсім на роботу (Г. Коцюба);
Гордовський радо схопився за пропозицію ще й від таємної сподіванки, що всяка зміна .. мусить посувати його до мети (В. Підмогильний);
// Те, на що або той, на якого можна надіятися, покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь.
І вперше він синам сказав: – Товариші, Товариші мої, мої великі діти, Моя і кров і плоть, сподіванка моя! (М. Бажан).
Переве́ршувати / переве́ршити сподіва́ння (споді́ванки, припу́щення, обіця́нки і т. ін.) див. переве́ршувати;
Поклада́ти сподіва́ння (споді́ванки) див. поклада́ти;
Ті́шити себе́ споді́ванками див. ті́шити;
(1) У (в) споді́ванці – Плекаючи надію розраховувати на що-небудь.
Хитрив, крутив злобливий лорд в сподіванці на те, що швидко кров'ю наш народ в тяжкій війні зійде (І. Гончаренко).
Словник української мови (СУМ-20)