спорити
СПО́РИТИ, рю, риш, недок.
1. розм. Те саме, що спереча́тися.
Знала [Стеха] натуру свого старого, що коли що надумав, то хоч спор, хоч лайся, а вже він від свого не відступиться (Г. Квітка-Основ'яненко);
Як не спорила Марина Карповна з чоловіком, але знала, що вже коли він чого захотів, то не переспориш (Панас Мирний);
[Романюк:] Людина він заслужена, при орденах, але треба людям правду сказати. З ким не зустрінеться, зразу спорить і, як щось не по-його – вилає (О. Корнійчук);
* Образно. Колись спорив вогонь з водою хто сильніший? (з легенди).
2. перен. Змагатися, не поступатися у чому-небудь.
Кінь ірже, та не говоре [говорить], Тільки з вітром в гоні споре [спорить], Тільки землю б'є в одвіт, Не жаліючи копит (Я. Щоголів).
Словник української мови (СУМ-20)