справедливий
СПРАВЕДЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який діє на підставі об'єктивних фактів, позбавлений упередження; протилежне несправедливий.
Щодо ректора О. Барусевича, то хоч ми й любили його і вважали справедливим, але доступу до нього не мали (І. Франко);
Хтось мене, бува, лайне, Скаже: – Ти сварлива. – Але люблять всі мене, Бо я – справедлива! (С. Воскрекасенко);
Справедливий керівник;
// Заснований на правильному, об'єктивному ставленні до кого-, чого-небудь.
Суд сквапливий рідко буває справедливий (прислів'я);
Натовп чекає справедливого присуду (В. Еллан-Блакитний).
2. Заснований на вимогах справедливості (у 3 знач.).
У справедливих армій доля завжди прекрасна (О. Гончар);
Справедливі взаємини між людьми;
Справедливрозподіл національного доходу;
// Який має законні підстави, достатньо підтверджений, обґрунтований.
Яків покірно схилив голову, як під справедливу кару (С. Васильченко);
Я не знаю, що мені робити, щоб збутись твоїх докорів. Все-таки вони не зовсім справедливі (Леся Українка);
Справедлива критика;
// у знач. ім. справедли́ве, вого, с. Те, що виражає об'єктивність, відповідає морально-етичним і правовим нормам.
Суспільні поняття прекрасного, як і справедливого, морального, є світоглядні поняття (з публіц. літ.).
3. рідко. Те саме, що спра́вжній 1.
Як було заспіває Нечая, то тобі здається, що от-от козаки вийдуть! по плечах так і сипле морозом. Справедливий чумак був! (Марко Вовчок);
// Точний.
Чи справедлива вага? (Сл. Б. Грінченка).
◇ Віддава́ти / відда́ти нале́жне (рідко справедли́ве) див. віддава́ти;
(1) Відда́ти справедли́ве (д) див. віддава́ти.
Словник української мови (СУМ-20)