спритно
СПРИ́ТНО.
Присл. до спри́тний.
Секлета з Морозихою спритно метнулись у двір (К. Гордієнко);
Щоб хлібом заживиться, На панському лану за сніп щороку жав Пшеницю жовту він та жито воскувате, – І мало хто з женців умів так спритно жати (М. Рильський);
Біля неї три телефони, і вона спритно працює на всіх відразу (Яків Баш);
– Обідать час! – Промовив [Гребінка] і спритно встав (Василь Шевчук);
Ступнув до чортика, той спритно увихнувся.
Словник української мови (СУМ-20)