спричинений
СПРИЧИ́НЕНИЙ¹, а, е.
Дієпр. пас. до спричини́ти.
Вона була вродлива, та на її обличчі лежав відбиток суму і болю, спричинених потворною кульгавістю (Л. Дмитерко);
В останні роки розроблено кілька методів, які дають змогу на ранніх стадіях вагітності виявити в ембріона ряд спричинених мутаціями спадкових хвороб (з наук.-попул. літ.).
СПРИЧИ́НЕНИЙ², а, е, розм.
Який має психічний розлад; божевільний.
– Пропаде хлопець із нею. Така вже вона – спричинена ніби. Лютує іноді – і не знать з чого, – умовляючи Остапа, говорила Гандзя (Є. Кротевич).
Словник української мови (СУМ-20)