спричинений
СПРИЧИ́НЕНИЙ¹, а, е.
Дієпр. пас. до спричини́ти.
Вона була вродлива, та на її обличчі лежав відбиток суму і болю, спричинених потворною кульгавістю (Л. Дмитерко);
В останні роки розроблено кілька методів, які дають змогу на ранніх стадіях вагітності виявити в ембріона ряд спричинених мутаціями спадкових хвороб (з наук.-попул. літ.).
СПРИЧИ́НЕНИЙ², а, е, розм.
Який має психічний розлад; божевільний.
– Пропаде хлопець із нею. Така вже вона – спричинена ніби. Лютує іноді – і не знать з чого, – умовляючи Остапа, говорила Гандзя (Є. Кротевич).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- спричинений — спричи́нений 1 дієприкметник від: спричини́ти спричи́нений 2 іменник чоловічого роду, істота божевільний розм. Орфографічний словник української мови
- спричинений — I -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до спричинити. || спричинено, безос. присудк. сл. II -а, -е, розм. Який має психічний розлад; божевільний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- спричинений — СПРИЧИ́НЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спричини́ти. Вона була вродлива, та на її обличчі лежав відбиток суму і болю, спричинених потворною кульгавістю (Дмит. Словник української мови в 11 томах