спричинений

спричи́нений

I -а, -е.

Дієприкм. пас. мин. ч. до спричинити.

|| спричинено, безос. присудк. сл.

II -а, -е, розм.

Який має психічний розлад; божевільний.

Значення в інших словниках

1. спричинений — спричи́нений 1 дієприкметник від: спричини́ти спричи́нений 2 іменник чоловічого роду, істота божевільний розм.  Орфографічний словник української мови
2. спричинений — СПРИЧИ́НЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. до спричини́ти. Вона була вродлива, та на її обличчі лежав відбиток суму і болю, спричинених потворною кульгавістю (Л.  Словник української мови у 20 томах
3. спричинений — СПРИЧИ́НЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спричини́ти. Вона була вродлива, та на її обличчі лежав відбиток суму і болю, спричинених потворною кульгавістю (Дмит.  Словник української мови в 11 томах