спід
СПІД, спо́ду, ч.
1. Нижня частина, дно чого-небудь.
Тільки по легкому рухові жил на ватагових руках помітно, що на споді в посуді одбувається щось (М. Коцюбинський);
– На споді в скрині є карточка від товариша мого чоловіка (В. Стефаник);
На самім споді тачанки лежали в сіні пахучі яблука (О. Гончар);
На споді землі, де лиш темінь живе, – Де кратер ночей (М. Вінграновський).
2. Нижня частина предмета, ближча до основи, до землі; низ.
Підпалили сосну від споду до верху (П. Чубинський);
Під хатою росли високі мальви, цвітом покриті від гори аж до споду (Б. Лепкий).
3. Зворотний, нелицьовий, повернений донизу бік чого-небудь.
Дмухнув вітер, і прибережний верболіз унизу біля річки раптом посивів – то з нього полетіло останнє листя, замигтівши в повітрі білим сподом (О. Донченко);
Є у неї скриня-сундучок, на споді кришки – фотографія Тимка (Григорій Тютюнник);
// Нижня скоринка хліба.
– Ось яка м'яка і легка, як пух, – казала вона, стукаючи під спід паляниці кулаком (Ганна Барвінок).
(1) На спід – під що-небудь.
Пошили сині всім жупани, На спід же білії каптани, – Щоб був козак, а не мугир (І. Котляревський);
(2) Під спо́дом:
а) унизу, знизу.
Вогонь потріщав трохи під сподом і вигнав дим (М. Коцюбинський);
б) з вивороту.
Часом найкраща тканина під сподом – просто груба ряднина (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)