спіткати
СПІТКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.
1. Зустріти кого-небудь, хто рухається навпроти.
Раз у понеділок .. спіткав він Староміського на дрогобицькім ринку (І. Франко);
Вертаючись якось з городу, Пріська спіткала їх обох. Степан ішов похмурий та сумний, а Дунька щось весело йому цокотіла (Л. Яновська);
// Натрапити на кого-, що-небудь на своєму шляху, десь, в якомусь місці.
Рідко можна спіткати таку непривітну, смутну, темну, як тюрма, хату (Ганна Барвінок);
В молодих київських громадках можна завжди спіткати Ваші [М. Драгоманова] нові книжки і почути багато мови про них (Леся Українка);
Немудре грало те [цимбали], без жодних струн, спіткав Він на горищі десь (М. Рильський);
Це тут .. ворожа куля Тебе спіткала. Білий світ Проплив, мов дим, перед тобою І зник назавжди вдалині (С. Воскрекасенко).
2. тільки 3 ос. Трапитися з ким-небудь; випасти на долю.
Мати не знала, Дивувалась, що се таке Мар'яну спіткало? Чи не пристріт? Сяде шити – Не те вишиває (Т. Шевченко);
За тиждень до покрови ми обробилися. Далі уже і робота хатня, легше б було, та мене лихо спіткало (Панас Мирний);
В грудях билось єдине жадання: Щоб тебе не спіткало страждання (П. Грабовський);
– Гляди! спіткає й тебе лиха година, згадаєш тоді Тетяну (Л. Яновська);
Горе спіткало Данила.., померла Анна (А. Хижняк);
Дорошенко відчуває, що Яцубу справді, видно, спіткало якесь нещастя (О. Гончар);
Щодо вирощення нових сортів плодових дерев, то тут спіткала нас невдача: загинув той сорт, на який я покладав великі надії (Я. Гримайло).
Словник української мови (СУМ-20)