старечо
СТАРЕ́ЧО.
Присл. до старе́чий.
– Відсахнулась [дочка], віддячила батькові за все, – повторив він з глибокою образою в голосі, і плечі його поникли якось старечо (О. Гончар);
* Образно. Одразу ж за дорогою старечо горбилась од віків козацька могила (Яків Баш).
Словник української мови (СУМ-20)